БРАНЕЦЬ, нця, ч., нар.-поет. 1. Полонений, військовополонений. І накинувся на бранця З лютим вереском Кончак (Фр., XIII, 1954, 373); [Тірца:] Пройдуть роки, з полону бранець верне (Л. Укр., II, 1951, 161); Бранців посадили за колючий дріт і тримали під особливо суворою охороною (Смолич, Мир.., 1958, 70).

2. діал. Рекрут, новобранець.