БОГОБОЯЗЛИВИЙ, а, е, заст. Який сліпо вірує у владу бога і церкви, боїться порушувати заповіді так званого святого письма. Він син був богобоязливий (Котл., І, 1952, 89); А той, тихий та тверезий. Богобоязливий, Як кішечка підкрадеться. Вижде нещасливий У тебе час та й запустить Пазурі в печінки (Шевч., І, 1951, 239); - Невже вони, справді, не ті, за кого себе видавали? Отакі богобоязливі, прибиті... (Ле, Міжгір'я, 1953, 434).