БЕЗУТІШНИЙ, а, е. Який не знаходить розради. Зраджена й кинута я, безутішная. Жертва чужого гріха (Пісні та романси.., II, 1956, 249); Гліб не міг дивитися на матір, прибиту безутішним горем (Шиян, Гроза.., 1956, 176).