БЕЗДУМНИЙ, а, е. Позбавлений будь-яких думок, міркувань. - Ні, ще одного спробую, - сказав по довгій хвилі бездумного остовпіння Невеличкий (Фр., VIII, 1952, 226); Катя мовчала і дивилась перед собою бездумним поглядом (Гур., Наша молодість, 1949, 292); // Безтурботний, легковажний. - Слухай, Криничний, - перебив його бездумне базікання Доронін. - Я прийшов не в гості (Руд., Вітер.., 1958, 176).