24 вересня 2026 р. пішов із життя Валентин Іванович Чумак — багатолітній відповідальний секретар журналу «Мовознавство», людина, від уміння й майстерності якої значною мірою залежала творча атмосфера редакційної групи часопису. У горнилі численних правок і версток, під пильним оком і вправною рукою Валентина Івановича народжувалися високі вимоги до мовного оформлення статей часопису, завдяки чому «Мовознавство» — одне з найстаріших в Україні академічних періодичних видань гуманітарного профілю — здобуло свій неповторний стиль (див., зокрема, статтю самого В. І. Чумака про журнал «Мовознавство» в енциклопедії «Українська мова»).

В. І. Чумак народився 29 червня 1946 р. в Кривому Розі. Там же в 1964 р. закінчив середню школу № 71. У Криворізькому гірничому технікумі 1967 р. здобув  фах техніка-геологорозвідника, працював у шахті ім. Фрунзе. У 1970 р. вступив на підготовче відділення Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, а впродовж 1971–1976 рр. навчався на слов’янському відділенні філологічного факультету цього вишу. Закінчив університет з відзнакою, здобувши кваліфікацію філолога-славіста, викладача чеської та української мови і літератури. У 1980 р. закінчив Інститут журналістської майстерності. 1983 р.  став членом Спілки журналістів СРСР, у 1985 р. закінчив відділення журналістики факультету громадських професій Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. З 2001 р. — член Національної спілки журналістів України. Свої твори підписував літературним псевдонімом В. Чебрець. Валентин Іванович мав хист і до музики: у рідному Кривому Розі грав на саксофоні у джазовому оркестрі.

У редакції часопису «Мовознавство» працював від 1976 р., пройшов шлях від редактора до відповідального секретаря видання. Валентин Іванович зумів так налагодити роботу редакційної групи,  що  забезпечив бездоганну якість текстів і заслужив глибоку вдячність авторів. Він умів згладжувати гострі кути, шукати компроміси, урівноважувати авторське прагнення мовної оригінальності й традиції  авторитетного академічного журналу. Пропрацювавши в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України пів століття, переживши разом з колективом зміну епох, революцію видавничих технологій, суспільні катаклізми, Редактор зберіг постійну цікавість до слова, умів захоплюватися новими виражальними засобами, але суворо пильнував, щоб мовна мода не  вносила до наукового тексту публіцистичного дисонансу. Президія НАН України відзначила Валентина Івановича подякою за багатолітню плідну невтомну працю, високопрофесійні здобутки та вагомий особистий внесок в ефективне забезпечення функціонування часопису «Мовознавство».

Більшість статей у журналі «Мовознавство» впродовж кількох десятиліть не виходила у світ без уважного прочитання й ретельного редакторського штриха Валентина Івановича, який був уважний до кожної деталі розвідки. Завжди відкритий до обговорення, Редактор не раз допомагав і досвідченим авторам, і початківцям-аспірантам, що тільки розпочинали осягати науку текстотворення. Хвилювався, коли редакційний портфель не був повний тією мірою, що забезпечує вихід журналу без затримок. Усіляко заохочував авторів до створення нових розвідок і фіксував у власному робочому реєстрі нестандартні випадки слововживання, терміновжитку, суперечливі мовні конструкції та неврегульоване чинним правописом орфографування.

Валентин Іванович палко захоплювався пішими мандрівками на далекі відстані, не полишаючи цього захоплення навіть у поважному віці. Якогось літа пішки подолав понад пів тисячі кілометрів — від Києва до рідного Кривого Рогу. Пізніше перевершив власне досягнення: пройшов давнім Чумацьким шляхом з Києва до Криму, залишивши позаду понад вісімсот кілометрів. Ці надзвичайні марафони стали виявом незламної волі й наполегливості Валентина Івановича. Під час однієї з подорожей він приніс із Карпат молоде деревце й 1989 р. посадив його на дачі у свого найліпшого друга, заслуженого журналіста України й відомого мандрівника Миколи Івановича Хрієнка, а ще одне — біля своєї улюбленої Михайлівської церкви в Пирогові, на території Національного музею народної архітектури та побуту України. Цей учинок — неначе своєрідний знак оклику в тексті життя, що засвідчує: справжнє життєлюбство долає простір і час. Могутні дерева рвуться в небо й разом із численними відредагованими текстами довго живитимуть пам’ять про непересічну особистість Редактора. Валентин Іванович знайшов свій вічний спочинок під молодим дубом на тихому сільському кладовищі на Чернігівщині. Був надзвичайно скромною людиною, серед колег в Інституті мало хто знав про його захоплення й здобутки. Багато фактів біографії  Валентина Івановича довелося визбирувати по крихтах.

Навіть у найскладніші часи нинішньої російсько-української війни Валентин Іванович забезпечував злагоджену роботу редакції, дбав про дотримання видавничих графіків та високу наукову якість видання. Працював практично без перерв, часто нехтував вихідними й відпустками, адже вчасний вихід чергового номера вважав справою професійної честі. Четверте число журналу «Мовознавство» за 2026 р. — останній випуск, до якого доклав своїх зусиль і таланту Валентин Іванович. Він повністю підготував номер до виходу у світ. І тепер  цей випуск часопису стане посмертною квіткою у вінок світлої пам’яті Валентина Івановича Чумака — Редактора і щирої людини.